Тексти диктантів для зрізу знань з української мови.
5-11 кл.
5 клас, І семестр
Диктант
Снігове мовчання
Увечері вітер затих. Уночі повалив сніг, тоді все
навколо повеселішало. Степ уже не гомонів вітрами. Міста й села лежали в білому
мовчанні.
Сніг сліпив очі і людям, і птиці. Щиглики крутили
голівками в жокейських шапочках. Стрибали синички в чорних фартушках і
жовтеньких светрах. Горобчики піднімали хвостики козирком і мережали хрестиками
сніжок.
Усе раділо зимі: природа, птиця, люди. А зима бралася,
давила, шаленіла. Сніг не скрипів під ногами, а вищав.
Орися зупинилася біля малесенької ополоночки. Чорна
жменя показувала на темному дні дива: голубі тіні, риб’ячі очі. До великої
ополонки, без сумніву, наближатися було небезпечно.
За Григорієм Тютюнником;
95 сл.
Зріз знань з
української мови
5 клас, ІІ семестр
Диктант
Весна
Земля розтягнулася й дихала вогким віддихом. Легка
сіра мряка здіймалася над нею, і земля визирала з сивого серпанку. Деякі місця
вже прибралися в ніжну зелень озимини.
Небо було чисте й блакитне. У його висоті щебетали
жайворонки. Їхні голоси були немов придавлені повітрям.
Батько й син вирушили в поле орати. Михайло запряг
препишні воли до плуга й поганяв їх. Блискучий леміш пірнув глибоко в землю.
Великі кусні землі розсипалися хвилею. Часом срібний леміш ховався глибоко у
крихкій масі, а часом вискакував і полискував у раннім сонці, пишався рівними
борознами за собою.
За О.Кобилянською, 90
сл.
Зріз знань з
української мови
6 клас, І семестр
Диктант
Часто в душі моїй
звучить голос матері, що читає мені чудові рядки Тараса Григоровича Шевченка
про сонечко, веселку, сокорину. Мені пригадується передвечірня година, коли я
сидів на руках материнських. Пам’ятається, як на квітці
трепетав великий барвистий метелик, шелестіло листя на тополі. На зеленій
галявині під тополею стояв півень з червоним гребінцем, а в блакитному небі
пливла біла хмаринка. Заходило сонце, від ставка пливла хвиля прохолоди. Мати
заспівала пісню. Така прекрасна була та пісня, що, здавалося, і листочки на
тополі перестали шелестіти, прислухаючись до материнського співу. Та хвилина
запам’яталася на все життя. Мабуть, із неї
починається моє життя в казковому світі слова.
За В.Сухомлинським, 101 сл.
Зріз знань з
української мови
6 клас, ІІ семестр
Диктант
Любисток
З’явився любисток у
нашому краю дуже давно. Розкішне зелене листя, приємний запах зробили цю
рослину улюбленою в народі. З нею пов’язане повір’я, що можна цим зіллям
причарувати когось. Тому любисток має ще й кілька народних назв: любчик,
любець, приворотне зілля. Він оспіваний у піснях про нещасливе кохання. У
багатьох районах України любисток шанують як оберіг садиби, чаклунське зілля.
Любисток
використовують для приготування народних ліків від головного болю. Здавна
українські дівчата мили любистком голову, щоб волосся було гарним, щоб не
боліла голова.
Деякі народи Кавказу
споживають любисток як приправу до м’ясних страв.
Любисток охоче живе на
різних грунтах, любить вологу. Та найчастіше його садять у квітниках.
106 сл.
Зріз знань з
української мови
7 клас, І семестр
Диктант
Лебеді
З давніх-давен через село Медвин полягає лебединий
шлях.
Коли запахне відталою землею і березовим соком, птиці,
розколихуючи повітря, приносили на святкових крилах вологе тепло. Іноді лебеді
падали недалеко від села на прибутну воду, близько підпускали до себе дітвору й
дорослих. Потім птиця, струшуючи живі краплини, розгонисто підіймалася вгору, а
людина, роняючи піт, хилилася в роботі низько до землі. Проте їй ще довго-довго
ввижались оті сонцем перемиті віщуни тепла, що на крилах приносять весну.
У таку пору дівчата-підлітки виводили веснянки. А в
небі все тягнулись лебеді, зрідка гублячи на землю притерте в дорозі пір’я. По землі
розбризкувались підсніжники, а над нею дзвеніла урочиста лебедина пісня. Птахи
низько пролітали над хатами, що біліли між деревами і, здавалося, теж збиралися
кудись летіти.
За Михайлом
Стельмахом; 120 сл.
Зріз знань з
української мови
7 клас, ІІ семестр
Диктант
Андрій чекав: ось-ось поїзд одірветься од річки й
помчить кудись убік, через гори й ліси. Хай би отак ішов і йшов, вистукуючи
колесами, погойдуючись, ніде не зупиняючись. Хай би віз його аж до краю війни.
Але війна не мала ні кінця, ні краю. Вона була скрізь:
у селах і містах, у небі й на землі, у душах і в серцях. Від війни не втікали –
з нею боролись. Андрій не відмовлявся від боротьби. Він став на цей шлях без
примусу, добровільно. Однак відпочити від цього запеклого поєдинку він би не
відмовився. Дев’ятнадцять років – це ж так небагато. У
дев’ятнадцять люди мають милуватися сонцем,
а не битися за право глянути на нього бодай одним оком. У дев’ятнадцять років люди
повинні мати право на життя, а не вмирати, як квіти, збиті безжальними ударами
сліпої палиці перехожого.
За Павлом Загребельним; 133 сл.
Зріз знань з української
мови
7 клас, ІІ семестр
Диктант
Гомін неспинної води
Відходили все далі й далі зрадливі вітряні дні, і вже
з другого ранку вони їхали царством весни – адже був кінець квітня!
Весна гомоніла навколо них, вода гоготіла, гурчала
струмками по ярках і пагорках, неспокійно ворушилися ріки, немов ремствували на
береги, і, набираючи сили, раптом долали їх, свої кордони, і розливалися на всю
міць, на всю широчінь, ген-ген заливаючи луки. Дерева і кущі стояли по коліна в
воді, і де-не-де поодинокі рибалки плавали на своїх маленьких човниках між тими
деревами, вибираючи місце для ловів.
З дитячих років найдужче вона любила весну з її
гомоном неспинної води, цвіріньканням перших пташок, жадобою цвіту, росту
кожного дерева, кожного кущика, кожної билинки. І її також особливо охоплювала
жадоба росту, життя.
За Олександром
Довженком; 118 сл.
Зріз знань з української
мови
7 клас, ІІ семестр
Диктант
Джерело
Отам, де червоніє пеньок, із-під землі б’є джерело. Б’є з джерела вода не
проста, як по інших криницях, а цілюща, життєдайна. З того джерела влітку
випадало не раз і напитись, тамуючи спрагу. Ви пили, відчуваючи, як нездоланна
сила вливається у ваші груди, відчуваючи, що й самі сповнюєтесь віри у своє
безсмертя! Добре вам було і водночас страшнувато, що прилучаєтесь до чогось незбагненно
вічного, до таємничого, що можна сягнути лише серцем, більше нічим.
А зараз, мандруючи по мерзлу калину, ви йдете через
Кістяне поле. І чудно відчувати, що цілюще джерело, що Кістяне поле існують не
тільки в розповідях старих людей, а є насправді.
Чудно, та й годі. І чомусь не віриться, хоч страшенно
кортить вірити, що саме так було, що нічого не вигадано!
123 сл.
Зріз знань з
української мови
8 клас, І семестр
Диктант
Країна смутку і краси
Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха,
і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку й жалю. Україна – країна
смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна
гарячої любові до народу і чорної його зради, довгої, вікової, героїчної
боротьби за волю, у результаті якої – велетенське кладовище. Високі в степу
могили та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена
пісня… Тяжкий сон, подвійна неволя і темна ніч, як ворон.
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі
хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки. Україна – це змарнілі,
обшарпані, голодні люди. Ідуть на панщину, чорні і німі. Ідуть, дітей ведуть…
Україна – це царське та панське безмежне свавілля… Праця до сьомого поту…
Україна – розкішний вінок із рути й барвінку, що над
ним світять заплакані золоті зорі. Поема жалю і смутку, краси і недолі.
За С.Васильченком, 150
сл.
Зріз знань з
української мови
8 клас, І семестр
Диктант
Звичаї – скарб
українського народу
Кожен народ має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох
століть і освячені віками. Але звичаї – не відокремлене явище в житті народу, а
втілені в рухи і дію світовідчуття та взаємини між окремими людьми, які в свою
чергу впливають на духовну культуру нації.
Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в
найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї і мова – ось ті
найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей
в один народ, в одну націю.
В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув
звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Наш великий поет Тарас
Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається:
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити свої дітей
звичаїв – то такий же великий гріх для матері, як і гріх не молитися Богові!
За О.Воропаєм, 148 сл.
Зріз знань з
української мови
8 клас, ІІ семестр
Диктант
Служба інформації
давніх часів
У далекі-далекі часи поширення інформації між
державами, звичайно, було на дуже низькому рівні.
Повільно скрипіли гусячі пера, ретельно виводячи
накази повелителів держав. Схилялися над пергаментом літописці-самітники в
чернечих келіях і записували всі події, що відбувалися в їхній землі. Скакали
гінці в далекі краї, щоб оповістити тамтешній люд про похід на ворога чи про
нові закони в державі. Новини тоді, як ви розумієте, з великим запізненням
доходили до людей, а багатьох і взагалі обминали. Кожна велика держава жила
мовби на окремій планеті, на яку лише вряди-годи з’являлися посланці з
інших світів, привозячи з собою дивні новини.
І з’являлися заморські купці з крамом, і розказували
про свої краї та звичаї і, безумовно, про ті землі, через які пролягав їхній
шлях.
Отака, друзі, тоді була служба інформації. Мов старі
немічні черепахи, повзли землею новини. Вони, як кажуть у такому випадку,
обростали довгими бородами.
За Михайлом
Слабошпицьким; 140 сл.
Зріз знань з
української мови
9 клас, І семестр
Диктант
Бабине літо
Жовтогаряча осінь стоїть над селом, розкинувши високо
над землею блакитні небеса. По садах загуляли молоді падолисти, та ще срібне
павутиння літає в повітрі, снує свою дивну пряжу над перелазами.
Настала лагідна пора бабиного літа. Останні сонячні
дні такі ласкаві, оповиті сріблястим мереживом, мрійним смутком, прощальним
ячанням журавлів, що відлітають у вирій.
На городах уже зібрано
гарбузи, викопано картоплю, зрізано капусту на грядках. Тільки де-не-де стоїть
сухе соняшничиння й тихо шурхотить, нагадуючи про гарячі дні літа, коли воно
цвіло жовтими решетами на городах, просіваючи сонячний пил. Зів’яли, поникли
від нічних приморозків квіти біля хат, тільки одні високі синенькі стоять. Їх у
народі називають «мороз», може, через їхню стійкість до холоду, а може, через
цвітіння, що нагадує голубуватий іній раннього приморозку.
Під стріхами хат
дбайливі господині розвішали золотаві качани кукурудзи, жовті гвоздики й кетяги
червоної калини. Здалеку, коли глянеш, стоїть така хатина, як молода в
осінньому вінку. Стоїть і жде весілля. Може, і справді завітають до такої
старости, адже осінь – то найкраща пора для сватання. Щонеділі прокочуються по
селу весільною перезвою дружки й бояри, гудуть бубни, лунає весільна музика.
За І.Цюпою, 177 сл.
Зріз знань з української мови
9 клас, ІІ семестр
Диктант
Весна – свято природи
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля
мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи. У густих
верболозах поміж плакучих верб, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти,
удень і вночі не втихають закохані соловейки. Мирно воркують лагідні горлиці,
тривожно голосять одинокі зозулі. На тоненькій галузці крислатого осокора
легенько гойдається округла ремезова колисочка.
Із-за темно-зелених стіжків гордовитого рогозу тихо
випливає щаслива качина сімейка. Неповороткий сазан виринув з обжитої ями і
вимальовує широкі кола на воді. Метушаться легкокрилі берегові ластівки. З-під
похилого куща розлогої шелюги випурхнула блакитна пташка, плавно торкнулася
водяного дзеркала – і вже в її довгому дзьобі тріпочеться срібляста верховодка.
У тінистому вільшанику, у вінку крислато-ажурної
папороті, яскраво-жовтим букетом пишається болотяне верболіззя. Пишні левади
пропахли медовим ароматом. Барвляться на них у веселому танку білі, салатові й
голубенькі метелики, з досвітку й до смеркання заклопотано гудуть огрядні
джмелі й трудівниці бджоли. Кому не хочеться поласувати духмяним медом з
розмаїтого левадного травопілля!
Не скласти ціни скарбам, щедро розсипаним на річкових
левадах!
М.Яценко, 162 сл.
Зріз знань з
української мови
10 клас, І семестр
Диктант
Чорна нічна вись, означена зірками, така ж сама
бездонна, як і вдень. Вона потонула поміж зоряного ластовиння, серед нечутного
звучання, яким долинають до твого слуху місячні промені.
Повітря туге, мало не порипує. Тиша навколо іскриться
чи то морозними іскрами, чи то місячним промінням, але варто тобі ступити крок,
як вона сахається по боках, відскакує в гущавину. Станеш – і тиша теж
зупиниться, повернеться до тебе й стоятиме поруч настороженою, чутливою сарною.
Здається, варто простягнути руку, й ти погладиш її ніжну тремтячу шкірку.
Чорний ліс, біла дорога, жовтий місяць. Хтось, либонь,
іде слідом за тобою, і ти виразно чуєш якийсь кістлявий звук ходи, од якого
починає тупо ломити в зубах, од якого болісно судомить душу.
А може, то лише ввижається? Ні, таки йде! Можна не
тільки почути, а й побачити, як воно непевно біліє ззаду на дорозі. Це – зима.
І стає спокійніше, що в місячному лісі ти не сам, а наодинці з зимою; тобі
спокійніше від того, що ти йдеш, не криючись ні від кого, а зима ховається,
ніби злякавшись лісової тиші.
За Євгеном Гуцалом;
170 сл.
Зріз знань з
української мови
10 клас, ІІ семестр
Диктант
Можна сотні разів читати про те, що таке епос і
лірика, наводити хрестоматійні зразки і самому залишатись холодним. І ось
раптом тобі перевернула душу пісня, за нею стали віки, в ній обізвались голоси
предків, на тебе повіяло безсмертям народного генія – і вже спокійно не можна
ні думати, ні говорити, ні писати. І серце твоє, пориваючись до нових
просторів, стало тією струною, яка любов’ю бринить до людей.
Так було недавно на Камчатці, коли він, їдучи на
нартах, уночі, в сніговому безмір’ї, під фантастичною
чашею північного сяйва, несподівано почув: «Козака несуть і коня ведуть…». Чи
думав колись у дні Запорозької Січі невідомий співець-нетяга, припадаючи
осліплим видом до кобзи, що його пісня від п’янких південних степів дійде до
напівзабутої землі холоду і снігу? Але і це не край, а початок її дороги: усе
сутнє кожного народу рано чи пізно приб’ється до інших народів
і оживе іншим життям на всіх материках! Невідомий співаче, твої вільнолюбні очі
вибрав залізом хижий ординець, але не той помер, кого спіткала смерть, а той,
хто несе свою душу на торг чи поклін.
Боже мій, що може зробити з людиною геніальне
поєднання звука і слова!
За М.Стельмахом, 185
сл.
Зріз знань з
української мови
11 клас, І семестр
Диктант
Рідне слово
Коли зникає народна мова, народу нема більше! Ось
чому, наприклад, наші західні брати, витерпівши всі різноманітні насильства від
іноплемінників, коли це насильство нарешті торкнулося мови, зрозуміли, що
йдеться тепер уже про життя чи смерть самого народу. Поки жива мова в устах
народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те,
що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його
віджилих предків. Відберіть у народу все – і він усе може повернути, але
відберіть мову – і він ніколи більше вже не створить її. Нову батьківщину
навіть зможе створити народ, але мови – ніколи: вимерла мова в устах народу –
вимер і народ. Але якщо людська душа здригається перед убивством однієї
недовговічної людини, то що ж повинна б почувати вона, зазіхаючи на життя
багатовікової історичної особистості народу – цього найбільшого з усіх створінь
Божих на землі?
Не умовних звуків тільки вчиться дитина, вивчаючи
рідну мову, а п’є духовне життя й силу з рідної груді
рідного слова. Воно пояснює їй природу, як не міг би пояснити жоден її жоден
природознавець. Воно знайомить її з характером людей, що її оточують, із
суспільством, серед якого вона живе, з його історією та його прагненнями, як не
міг би ознайомити жоден історик. Воно, нарешті, дає такі логічні поняття й
філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.
За К.Ушинським, 272
сл.
